Зимові птахи Черкащини

Роботу підготувала: вчитель географії Сіленко Лариса Володимирівна. Комунальний заклад «Келебердянський ліцей» Ліплявської сільської ради Черкаської області Презинтація на тему: «Зимові птахи Черкащини»

Синиця, мабуть, знайома кожному з нас. адже ця пташка частіше багатьох інших потрапляє в поле зору. Тендітні маленькі жваві пташки,стрибаючи з гілочки на гілочку, – саме так уявляє собі синичку більшість людей. Однак мало кому приходить в голову, що даних видів птахів існує величезна кількість. і бачачи навколо себе багато інших красивих пернатих, ми навіть і не підозрюємо, що вони так само є синичками. Синиця велика (Parus major), вона ж большак або коник. Даний вид синиць є досить гарним. Спинка цієї пташки має світло-зелений колір з жовтими відтінками, животик забарвлений в жовтий колір. Відмінною цієї пташки є чорна смужка, яка проходить вздовж черевця і грудей. Верхня частина голівки, бокові частини шийки, і шийку цієї синички пофарбовані в чорний колір, який на сонечку віддає синюватим блиском. Боки голови синички мають білий колір. Крильця большака мають сірий колір, іноді з блакитним відтінком, а хвіст – чорний.

Синиця чубата (Parus Cristatus, Lophophanes christatus)Синиця чубата або ж, як її ще називають гренадерка, є красивою і цікавою пташкою. Відмінною особливістю є її чубчик, який неможливо не помітити навіть на відстані. Не важко здогадатися, що свою назву ця птах отримала саме через наявність цього чубка. Вся спинка гренадерки пофарбована в сіруватий, бурий колір. Чубчик пофарбований у невеликі чорно-білі цятки, горло й боки шиї мають чорні плями. Животик чубатої синиці біленький з жовтим відтінком.

Лазорівка (Cyanistes caeruleus) Ось ми і підійшли до опису найбільш красивої пташки сімейства синиць. Лазорівка має дуже незвичайний яскравий окрас, який однозначно виділяє її серед інших птахів. Лазорівка - маленька пташка, оперення, якої має яскравий блакитний і жовтий колір. Дзьоб і хвостик синиці дещо маленькі, сама лазорівка досягає в довжину 10-12 см. Спинна частина синиці пофарбована в зеленуватий колір, однак відтінок може відрізнятися в залежності від місця проживання пташки. Животик птиці світло-зелений з жовтим відливом. На голівці у лазорівки є «шапочка» лазуритного кольору. по обидві сторони дзьобика йдуть 2 сині смужки. також є синя смужка навколо шийки. Крила і хвіст птаха так само мають синювато-блакитний колір.

Московка (Lophophanes cristatus)Цю пташку можна зустріти під назвою синиця чорна, синиця маленька. Ця пташка своїм забарвленням нагадує большака, однак, у розмірі значно поступається. «Шапочка» на голівці московки має чорний колір, «щічки» мають білі плями, спинка пташки сіра з блакитним відтінком, а черево і грудна частина – світло-сірі зі світлим рудим відтінком. Хвіст і крила пофарбовані в брудний чорний колір.

Пухляк (Poecile montanus)Пухляка так само називають гайочкой і синицею болотною. Ця пташка не має яскравого забарвлення. Потилиця і головка цієї синиці пофарбовані в чорний колір. Спинка і вся верхня частина тіла відрізняється світлим сірим забарвленням, черевце так само має непоказне забарвлення: брудний білий колір. Крила і хвіст найчастіше пофарбовані в темний коричневий колір.

. Омелюхи (Bombycilla garrulus)Це наші гості. Ці птахи прилітають до України зимувати з далекої півночі : з тайги та лісотундри. Живуть вони у наших лісах, до людяних місць не наближаються. Годуються ягодами, омелою. Побачити перших омелюхів можна наприкінці листопада. Відлітають з України ці птахи у середині квітня – на початку травня

Хоча горобчики і невибагливі у виборі їжі, проте взимку ці маленькі сірі пташечки потребують допомоги людини. Харчуються горобчики насінням, зерном, хлібними крихтами. Тому варто їх підгодовувати. На деревах вони з апетитом поїдають ніжні бруньки та зелень, а шмигаючи по газонах, дзьобають насіння бур’янів і часто навідуються до годівничок, щоб підживитися хлібними крихтами, зерном чи шматочками овочів. Восени їх раціон доповнюється дрібними плодами, наприклад ягодами бузини. Горобці піклуються про чистоту пір’я і для того, щоб позбавитись від паразитів, часто купаються в піску або дрібних калюжах. Горобці дуже допитливі, але ніколи не забувають про обережність. Варто одній пташці злякано злетіти в повітря, як за нею кидається навтьоки вся зграйка. Горобець хатній (Passer domesticus)

Снігур (Pyrrhula pyrrhula) Цей добре відомий птах насправді для України є виключно зимовим гостем: вони гніздують у хвойних лісах. Влітку ці птахи потайливі та тримаються далеко від людей. А пізно восени вони об’єднуються в зграйки, перелітають до більш відкритих просторів і до них приєднуються снігури з півночі. На узліссях, а перелісках вони живляться насінням ясена, липи, горобини та трав’янистих рослин. Снігури не дуже рухливі, і з початком снігопадів їх зграйки воліють триматись на обраних улюблених місцях, далеко не відлітаючи. На противагу поширеній думці, чисельність снігурів взимку в останні роки не зменшилась, а залишається відносно стабільною з коливаннями в різні роки. У містах снігури тримаються не дуже часто.

Раніше вони відлітали далі на південь, але впродовж 20 століття також опанували зимівлі у лісостеповій зоні. Ці великі дрозди вже не утворюють великих зграй, і тримаються взимку невеликими групами по річкових долинах. В особливо суворі зими дрозди-омелюхи часто з'являються в міських парках, оскільки тут температура повітря буває вищою, ніж на відкритих просторах за містом. Тут також набагато тонший сніжний покрив, тому дрозду легше знайти корм на землі. Пташенят цей дрізд вигодовує наземними комахами і черв'яками. Дрізд-омелюх (Turbus viscsvorus)

Чорний дрізд (Turdus merula)Значну частину зимового раціону дроздів складають ягоди, але дрозди намагаються триматися біля проталин теплотрас, джерел теплої води, та вишукують там дрібних безхребетних тварин. Чорні дрозди спритні, жваві, добре, як і всі представники родини, співають. Вони «товариські», проте часто можуть зчиняти між собою бійки. Зате, дуже швидко після бійки, дрозди знову миряться. Цікаво те, що варто якомусь чорному дроздові озватись, як переважно, на його поклик появляється інший дрізд. Чорний дрізд — птах, розміром удвічі менший за шпака, але удвічі більший міського горобця. Матово-чорним оперенням, з яскравим оранжево-жовтим дзьобом. Самки — гороб’ячого кольору, пташенята — теж, але з невеликими плямочками.

Сойка (Garrulus Glandarius) Сойка любить наслідувати різні звуки і часто, всівшись на гілці, вправляється в мистецтві пародії. У дикій природі сойка дуже обережна, потайлива і нерідко першою піднімає тривогу, попереджаючи лісових мешканців про наближення небезпеки. Політ у неї важкий і непевний. Будучи практично всеїдним птахом, сойка охоче поїдає всілякі насіння і ягоди, в тому числі ожину і кукурудзу, але для неї немає на світі кращих ласощів, ніж жолуді. Восени вона їх старанно збирає і закопує в землю, роблячи запаси на зиму. Її комори найчастіше приховані під корінням дерев, в тріщинах кори або під шаром опалого листя. в такий же спосіб птах ховає лісові горішки й букове насіння. За один раз сойка може перенести в дзьобі й волі до 12 жолудів.

Великий строкатий дятел, дятел звичайний (Dendrocopos Major)Великий строкатий дятел займає певну домашню ділянку. Всю зиму самець і самка живуть порізно на своїх територіях. Площа зимових угідь дятла змінюється від 2 до 25 га, а влітку пара займає ділянку площею 4-60 га. Літає дятел добре і швидко, описуючи в повітрі плавну дугу: кількома помахами крил набирає висоту, а потім складає крила і по діагоналі ковзає вниз. Саме таким способом птах перелітає з дерева на дерево. Раціон дятла дуже розмаїтий. Своїм міцним дзьобом він невтомно простукує стовбури дерев у пошуках різних жучків і личинок. Навесні птах часто видовбує у корі пробоїни, щоб попити свіжого соку і поживитись молодою деревиною, а на землі збирає мурах, горішки та насіння.

Щиглик (Carduelis carduelis) Невеликий, завбільшки з горобця, строкатий птах, що легко впізнається за забарвленням. Птах має червоне “обличчя” (лоб і горло навколо дзьоба), а також яскраво-жовті смуги на чорних крилах, Спина коричнева. Восени і взимку зграї щигликів кочують по покинутим лукам, полям, де збирають насіння чортополоху, реп’яха та інших бур`янів, або ж спритно лазять по тоненьким гілочкам берези і вільхи, дістаючи насіння. Часто до зграй щигликів приєднуються і інші в`юркові. Причепившись до колючої головки реп’яха, щиглик запускає дзьоб серед колючок і дістає насіння. Швидко розкусивши її, він виїдає серцевину, а шкірку викидає. Зимові кочівлі щигликів цілком залежать від врожаю насіння і від снігопадів, що іноді засипають місця їх годівлі. Морозів птахи не бояться. Цікаво спостерігати співаючого щиглика весною. Важлива також підгодівля птахів в небезпечні для них зими в період снігу з дощем та інею, коли важко щигликам знайти достатньо насіння в сухих рослинах, що стирчать з-під снігу. Вид занесено до Бернської конвенції.

Підкоришник звичайний (Certhia Familiaris)Невеликий птах з ряду горобцеподібних, розповсюджений практично на всій помірній кліматичній зоні Євразії. Для виду характерні тонкий загнутий донизу дзьоб, сторкато-коричневе забарвлення верхньої частини тіла та сірувато-біле — нижньої, довгі, прямі та жорсткі хвостові пера, що допомагають триматись вертикально на стовбурах дерев. Від найбільш подібного виду, короткопалого підкоришника, підкоришника звичайного легше всього відрізнити за співом. Вид підкоришник звичайний поділяють на приблизно дев'ять підвидів, котрі живуть та розмножуються в різних частинах його великого ареалу.

Чиж (Spinus Spinus)Чижі живуть парами; до осені зб. Вліткуирається в більш-менш чисельні зграї. Взимку зграйками відкочовують на невеликі відстані, особливо долинами річок з чагарниками листяних дерев. Чижі переважно рослиноїдні птахи, і навіть пташенят вигодовують здебільшого насінням хвойних дерев, вільхи та різних трав, а також комахами, в тому числі такими дрібними як попелиці (збирають їх у воло). У дорослих особин насіння - практично єдина їжа. Насіння збирають на снігу або на землі, чи витягують з розкритих шишок, з шишечок вільхи. Саме вільха є однією з найважливіших кормових рослин протягом року. Для збереження виду необхідна охорона заплавних лісів та старих лісопаркових насаджень (особливо з важливими для чижів породами дерев), а також збереження популяцій комах, які складають кормову базу для пташенят. Чиж перебуває під захистом Бернської конвенції.

Повзик (Sitta europaea) Повзик цікавий цілим рядом своїх звичок і особливостей. Це вмілий дереволаз, що однаково впевнено рухається по стовбурах дерев як вверх, так і вниз головою. При цьому він ставить ноги одна позаду одної, але не разом. Осінню ж, з появою насіння і ягід, охоче переходить на рослинний корм. В цей час в шлунках повзиків знаходили дрібні камінці, необхідні для травлення. Зимою, в морози, нерідко літає на сміттєві купи. Повзик має звичку ховати знайдену їжу, якщо її кількість перевищує його апетит. Восени та на початку зими птахи тримаються поодинці, навіть уникаючи собі подібних. Зустрівшись в цю пору, два повзики з криком розлітаються в різні сторони. Проте під час своїх осінніх і зимових кочівель вони нерідко приєднуються до змішаних зграй синиць. Політ повзика стрибкоподібний, супроводжується постійними квапливими помахами. Літає птах зазвичай на короткі відстані. На землі пересувається стрибками.

Сова вухата (Asio Otus) На території України гніздиться скрізь, не зимує лише в Карпатах. Улюблені місця гніздування вухатої сови високостовбурні ліси різних порід, але найчастіше хвойні, з присутністю галявин та інших відкритих місць. Охоче гніздиться в парках, садах, лісосмугах різного віку. Сова вухата, як і більшість сов, проводить нічний спосіб життя. У гніздовий період сусідні гнізда птаха розташовуються на відстані 100-200 м. У позагніздовий період часто утворює скупчення з 5-30 птахів, іноді до 60 і більше. Для зимуючих скупчень сов властиві високо розвинені почуття зграї і відсутність страху до людини. Для днювань такі зграйки обирають густі зарості чагарників, купи викорчуваних дерев, самітні хвойні дерева.

Чикотень (Turdus pilaris) В Україні гніздиться лісовій і лісостеповій смугах, також, подекуди в степовій смузі; мігрує і зимує по всій території. Населяє різноманітні типи листяних, мішаних та хвойних лісів. Поживу чикотні збирають під час гніздового періоду на землі. По землі дрозди переміщуються ривками, постійно крутячи головою і роздивляючись ґрунт, рухами дзьобу розкидають або навіть перевертають листя. Головною їжею є дощові черви і наземні молюски. У багатьох випадках дощовими червами живляться не лише дорослі птахи, але і вигодовують ними своїх пташенят. Восени вони можуть живитись м'якими і солодкими яблуками. Головним кормом чикотнів взимку є плоди горобини. Її врожаї визначають місця концентрації і умови зимівлі цих птахів у північних і центральних районах їх ареалу. Від цих урожаїв залежать не лише розміри кочівних і зимуючих зграй, а і загальна їх чисельність.

Соро́ка звича́йна (Pica pica)Таким птахам як сороки зима не страшна. Це не перелітний птах, і зимувати сорока залишається в Україні. Вони завжди знайдуть корм в будь-який час року. Птахи ці спритні, та вмілі і до того ж всеїдні. Свої знахідки сороки відразу не з’їдають, зате можуть зарити залишки в землі або сховати в гнізді. Сороки в зимовий період намагаються перебратися ближче до людського житла, де простіше знайти собі їжу. Оскільки сорока всеїдний птах, їжу їй знайти не складно. Вона  може харчуватися і рослинною їжею, і залишками людської їжі, і їжею тваринного походження, в тому числі дрібними гризунами. Оскільки сороки живуть, як правило, не поодинці, їм простіше переживати морози.